Всім привіт! Я Артем, мені за кілька місяців мало виповнитись 16 років, я мав стати зовсім дорослим та самостійним, але у березні російська ракета розбомбила наш дім. Моя сім’я – мама, татко, два молодші брати та бабуся – загинула разом зі мною. Напередодні збирались евакуюватися із Сум, вже напоготові стояли валізи, але ми не встигли. 

Якщо б моє життя описати одним словом, то це – спорт. Не було і шести років, коли почав займатись дзюдо і самбо. Завдяки наполегливості я досяг висот. У 2021 році виграв Чемпіонат України зі самбо, а через рік мав  змагатися на Чемпіонаті світу в Нідерландах – отримав місце у збірній України. 

У бажанні бути найкращим в самбо мене не зупиняло ніщо – я сидів на жорстких дієтах, тренувався по два рази на день. Але ніколи не забував про свої обов’язки у школі та вдома. Вчився добре, додатково займався з репетиторами. Вчителі згадують мене спокійним та усміхненим. Я ріс старшим серед братів і завжди старався турбуватися про свою маму Катю. Намагався їй у всьому допомогти. 

Разом із родиною ми їздили відпочивати кілька разів на рік. Мені не подобалося годинами лежати на пляжі, я полюбляв активні заняття – типу лиж. Близько року я зустрічався з однокласницею, а на татковій роботі вже заробляв свої перші гроші.

Та російська бомба, яка впала на наше подвір’я, зруйнувала все. Я ніколи не відчую, як це бути учасником Чемпіонату світу… Ніколи не вступлю в омріяний виш… Ніколи не стану повнолітнім. Моє майбутнє та майбутнє всієї моєї сім'ї розбомбила Росія.