Привіт! Мене звати Єгор, мені 10 років і я теж Прийменко. Моя мама дуже хотіла донечку після народження старшого брата Артема, але на світ з’явився я. Усю мою сім’ю вбила російська бомба. Я, старший і молодший брат, мама, тато і бабуся загинули. 

У родині мене ласкаво називали «пельменчиком», бо я ріс не дуже худеньким. За натурою був впертим і завжди стояв на своєму. Мій «вогняний» характер подарував мені таку саму подругу – Міру. З нею ми просиділи за однією партою чотири роки. Разом сміялись та бешкетували. А вчитись я не сильно любив – батьки змушували займатись та сиділи поряд, поки я робив уроки. 

Я, як і мій старший брат, теж пішов на самбо. Із задоволенням тренувався, але так, як Артем, цією справою не горів. Восени 2021-го я перехворів на менінгіт, викликаний ковідом. Лікарі ледь врятували мене, а після одужання заборонили займатися спортом.

Разом з батьками я багато мандрував, їздив по різних країнах. Дуже любив  гуляти зі своїми друзями.

7 березня 2022 року не стало всієї моєї родини. Мене знайшли останнім. Друзі батьків та рідні думали, що я можу залишатися живим. Але не судилось. Подружка Міра, коли дізналась, що я загинув, знепритомніла. Ще довго вона не могла згадувати бодай щось про нашу дружбу, бо від цього її боліло серце.