Всім привіт, мене звати Софія Голинська, я родом із самого серця України – Києва. Моє життя відібрала російська ракета у середмісті Чернігова. Це було 19 серпня 2023 року. До Чернігова я разом із мамою приїхала в гості. Ракета прилетіла, коли ми гуляли та розмовляли про мій перший клас – я от-от мала піти до школи. Раптовий сильний вибух, піднявся високий вогонь… 

Я була єдиною донечкою в мами Ольги і татка Олександра. Змалечку була активною. У садочку відчувала себе лідеркою. Пропонувала допомогу виховательці та іншим діткам. У чотири роки я уміла гарно розповідати поезію. У п’ять – могла вивчити вірш на цілу сторінку! А особливо я любила малювання та ігри у ролях. 

З мамою і татком ми багато часу проводили разом: їздили київськими парками, відвідували зоопарк, кінотеатри, атракціони. Відпочивали у бабусі та дідуся, подорожували. 

Після повномасштабного наступу Росії моя родина залишалась в Києві, бо я не хотіла нікуди їхати без татка. На дитячому майданчику я продавала свої іграшки, а отримані гроші разом із мамою відправляла на потреби ЗСУ. Пізніше мій татко долучився до війська – став нашим захисником. У цей час я дуже мріяла про сестричку, навіть написала про це листа у космос!)

А ще я прагнула потрапити на прийом до президента. Хотілося сказати йому щось важливе, але що саме – я так і не встигла розповісти своїй мамі. Як і не встигла пожити своє життя…

Нині мої мама і тато живуть тільки думками про мене. Я – янгол-охоронець, який берегтиме їхні долі все життя.