Привіт! Мене звати Кирило, на фото я у рідному місті Маріуполі. Там я народився і жив зі своєю сім’єю. Поки все не зруйнував напад Росії. 13 березня 2022-го я переховувався з рідними вдома, коли один ворожий снаряд прилетів просто туди, а інший – на подвір’я. Разом зі мною загинули бабуся, обидва дідусі і ще двоє рідних… Сильно постраждала моя матуся. 

Вона пригадує моє народження як найрадісніший момент, якого чекала все життя. І татко теж дуже тішився, що має такого синочка. Я був великим щастям для всіх у родині. 

Зростав я дуже добрим. На майданчику ділився з іншими дітками іграшками та печивом. Полюбляв збирати пазли, любив машинки. Мав велику ферму з різними тваринками, яких ставив у рядок та годував. 

У свої два роки я вже потроху розмовляв. Мені подобалось ліпити з тіста чи пластиліну. На кухні спостерігав за тим, як хтось готує і намагався теж брати в цьому участь. 

Татко до мого народження працював на кораблі та ходив у кількамісячні рейси. Щоби бути поряд і спостерігати за моїм дорослішанням, він звільнився і знайшов роботу у Маріуполі. Так ми і жили своє щасливе життя втрьох – я, мама і татко. 

Поки все це не зруйновалося у 2022 році... 

Моя могила, як і могили всіх рідних, в окупованому Маріуполі. Татко і мама – за кордоном. Їм довелось довго відновлюватись після обстрілу. 

А нещодавно у них народилась донечка – моя молодша сестричка. Вона стала подарунком, надією для батьків. Я ж ніколи не зможу з нею познайомитись…