Не кожній родині Бог дає трьох синів, а в нашій було саме так! Мене звати Андрій. Я був середнім сином. Був… Бо російська ракета забрала моє життя проти ночі 13 червня 2023-го. 

Змалечку я ріс спокійним. Діти любили бешкетувати, стрибати і бігати. Я ж у всіляких ситуаціях залишався серйозним. З улюбленого – захоплювався футболом, греко-римською боротьбою, риболовлею. Вдома міг сам приготувати їсти, любив робити батькам сюрпризи – приготувати торт, сирні кульки чи іншу страву. Рецепти брав з інтернету. 

Вчитись я любив. Охоче брав на себе обов’язки ведучого свят. Легко запам’ятовував великі тексти й міг їх гарно презентувати. Я обожнював свою родину і особливо – найменшого братика Іллюшу, який народився перед повномасштабно війною.

Коли я подорослішав, почав потроху підробляти. Хотів допомагати рідним з коштами. Міг додати трохи грошей на продукти чи оплату житла. Я спочатку не казав батькам, що влітку 2023-го влаштувався на склад бутильованої води. Я був щасливим, бо мріяв заробляти. А воду, яку я ночами вантажив разом із друзями, розвозили в усі куточки України, зокрема й у Херсонську область для постраждалих внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС. 

Пропрацював я два тижні, а потім моє життя відібрали… Поки після обстрілу розбирали завали, мама вірила, що от-от – і я постукаю у двері, трошки поранений, але повернусь. Та потім моє тіло дістали з-під руїн.

Через кілька днів ворог обстріляв село, де живе моя сім’я. Ракета впала за кількасот метрів від рідного будинку. Ніхто не загинув. Мама вірить, що це я з друзями їх захистив…