Привіт-привіт! Я Катя з України. Народилася я в Донецьку, який Росія окупувала ще у 2014 році. Ми зі сім’єю втекли до Київщини. Мама тоді заспокоювала, що війна більше ніколи не прийде в моє життя, що я більше не чутиму гучних вибухів. Та настав 2022 рік і повномасштабний наступ Росії. Мене вбили в автівці, коли я з мамою і вітчимом намагалась виїхати з окупації. Ми піднімали руки, показуючи, що не маємо зброї, але машину все одно розстріляли. 

Змалечку я була слухняною донечкою. Любила малювати, танцювати. Мама вмикала мені кліпи і я залюбки під них кружляла. Згодом почала ходити на танці, обрала хіп-хоп. Я була пластичною, добре відчувала музику. Мені подобалося записувати відео з тим, як я танцюю – сама чи з подругами. 

Я обожнювала ходити по крамницях, обирати щось нове для себе. Смачно готувала, виписувала рецепти. Любила разом із мамою купляти смаколики і годинами дивитись корейські серіали. Мама каже – я була мудрою. Що мозок чи то навіть душа у мене були – наче у дорослої. Бо я могла дати їй такі поради, що от ніби зовсім і не дитина.

Перед повномасштабною війною мама зустріла кохання і одружилася. Ми всі разом обговорювали поповнення родини. Мені так хотілось братика! 

Та наші мрії не справдились. 

Іноді я приходжу у сни своєї мами. Там вона до останнього не може повірити, що мене більше немає, бо у снах я – наче жива.