Вітаю! Я 13-річний Сашко із Чернігова. У березні ми із мамою намагались врятуватися з мого рідного міста, яке постійно обстрілювали. Ми йшли з евакуаційною колоною, я ніс у руках нашого кота Мурчика, якого не міг залишити напризволяще. Але раптово ворог почав гатити. Нас всіх розкидало в різні сторони, але попри біль та травми мама Тетяна підповзла до мене. Я мав кілька важких поранень – уламки побили все тіло. Останні миті життя найрідніша для мене людина була поряд… 

Змалечку мама старалась, щоб у мене було все. Зі мною додатково займались репетитори, я ходив на танці та карате. Цікавився динозаврами – знав про них усе. Обожнював збирати лего. Міг вісім годин поспіль просидіти над авіаносцем. Як підріс, почав займатись робототехнікою, фотографією, цікавився крипто-ринком, створював свої NFT-токени, мріяв про розвиток YouTube-каналу для англомовної аудиторії. На початку 2022-го я навіть зареєстрував там свою сторінку та залив кілька роликів. 

Вчився я добре, особливо подобались математика та англійська. Працьовитий, доброзичливий, порядний і вихований учень – так про мене говорили викладачі. Вдома я у всьому допомагав мамі, бо вона така тендітна у мене. Намагався робити сюрпризи – готував вечері та балував саморобними ролами. У свої 13 я вже був вищим за маму. Обіймав і казав, що вона у мене стала така маленька.

Влітку, коли відпочивали у селі, разом із мамою прокидались дуже рано на пробіжку, потім плавали в річці та бігли назад додому – у середньому це 10 кілометрів. Любив кататися на пеніборді, велосипеді. Змалечку дідусь садив мене на своїх колінах за кермо автівки, ще ніжки не діставали до педалей, але я вже водив. 

Мамі зараз несамовито важко без мене. Іноді, коли вона після роботи підходить до будинку і розуміє, що там ніхто її не зустрічатиме, мама починає плакати. Я б так хотів утерти її сльози, але не можу. Ворог навічно нас розлучив.